Кожного разу, коли потрібно сказати кілька слів про себе, я одразу стаю маленькою-маленькою. Життя таке довге, а зроблено так мало. З кожним роком час біжить усе швидше, і здається, що якщо намагатимешся за ним поспівати, будеш встигати ще менше.
То, можливо, тут ми зовсім для іншого? Щоб не бігти, а бути. І не жити очікуваннями, куди ми прийдемо завтра, а більше зважати на сьогодні. Як минає цей день. Як я відчуваю себе в ньому. Як перебуваю у собі, насолоджуючись цим життям таким, яким воно є. Якщо я вже тут.
Особисто моє життя перевернулось з голови на ноги, коли я почала займатися йогою. Здається, що до того ніби і не жила. Бо не усвідомлювала. Люди, ситуації, події приходили й минали, ніби ковзали хвилями, але що за цим всим? І чому ніколи немає відчуття спокою і що тебе достатньо?
Так і виходить, що сторінка про мене – не список життєвих подій, а радше про мій спосіб зазирнути за лаштунки. Що відбувається поміж тим, як ми виходимо на сцену. Чи є нас змога бути собою хоча б з самим собою, коли ми наодинці. Не аналізувати, що зробили, що так, а що ніяк, а просто бути.
Звісно, життя не спинилося після того, як я завдяки практиці усвідомила себе. І навіть не стишило ходу. Але тепер у мене є змога не бовтатися у ріці, намагаючись пристати до берега, а спостерігати за виром, сидячи на березі. Я бачу і течію, і те, що несеться нею. Але відчуваю під собою землю і це заспокоює.
Тривале спостереження за своїм життям або дає відповіді, або знімає запитання. Збільшує відстань між подіями. Хвилина медитації може наповнити тишею весь день. І дати відчуття, що він не просто промайнув, а було у ньому щось суттєве.
Цей текст може надати зміст тому, чому ви зараз опинилися саме на цій сторінці. Можливо, цього буде достатньо. Але звісно, я радо поділюся з вами більш традиційними фактами з свого життя.